Ким бути?

#особистийдосвід

Тільки що пройшли випускні вечори в школах і наша молодь збирається зробити перший важливий крок у своєму житті. Який він буде, чи правильний, до чого призведе?

Хочу поділитися своїм досвідом і зробленими висновками.

Незважаючи на  романтичність в глибині душі та з дитинства невиліковну захопленість фантастикою я – людина суто прагматична та приземлена в житті. У 1-2 класі я дуже любила свою дитячу лікарку, тому всім розповідала, що хочу бути лікарем. Мрії про лікарське майбутнє тривали до 4 класу, коли мені розповіли, що лікарям треба різати жаб (дорослі, зважаючи на мою дитячу наївність, про те, що треба буде ще й людей різати, навіть не заїкнулися). Цього було достатньо, щоб з кар’єрою лікаря було покінчено назавжди, бо крові я боюся до сих пір.

Вже в середині 8 класу (після якого можна було вступати до ПТУ) я вкрай спокусилася розповідями агітаторів автомобільного технікуму і, недовго думаючи, одразу написала заяву про вступ туди, уявляючи, як я буду розсікати по Донецьку в зібраному своїми руками авто (відмінників брали без іспитів, тому зарахування можна було вважати справою вирішеною). Не буду говорити про істерику, яка спіткала після цього моїх вчителів і батьків, що відразу кинулися відволікати мене від цього несамовитого проекту усілякими навантаженнями. Пригадаю тільки, що, гордо збираючись піти в пролетарські робочі, я проігнорувала поділ за спеціальностями в існуючому тоді Навчально-виробничому комбінаті (НПК – комбінат, який відвідували учні 9-10 класів та який надавав їм професії). Після подачі цієї заяви пройшло ще багато всяких подій, в результаті яких я таки вирішила, що машина від мене нікуди не піде, але тільки у випадку закінчення 9-10 класу та вишу. Однак, прийшовши у вересні до рідної школи, я раптово усвідомила, що чудово-дефіцитна посада секретаря-друкарки в НПК мені вже недоступна, в помічники токарів дівчат чомусь не беруть, зате всіх беруть в кухарі. Ось так і отримала я свою першу спеціальність (диплом додаю) кухаря (та ще й офіціянта).

Пройшли, не побоюся цього слова, десятиріччя. У важкі роки розвалу Союзу мені довелося самостійно освоїти професію секретаря і друк на машинці (а тепер це вміють все буквально з пелюшок), в голодні роки я, користуючись отриманими знаннями, могла приготувати цілком пристойну їжу з мінімуму інгредієнтів, на машині я вже їздила і ще збираюся, у вузі я отримала дефіцитну спеціальність фізика – лазерника, по якій не працювала і дня, але всім спектром отриманих мною знань на різних дорогах і напрямах користуюся постійно, особливо проводячи консалтинг роботи чергової компанії. За своє життя я змінила масу компаній і посад, чим часто дивувала рідню і друзів. Які висновки я винесла з усього цього?

1. Ніяке рішення не буває остаточним, поки ти живий.

2. У життя фантазії точно більше, ніж у тебе, тому не намагайся змусити його робити по-твоєму, краще навчися його повороти приймати легко, як нову можливість піднятися на чергову сходинку. Навіть коли вона начебто веде вниз.

3. Помилка – не трагедія, а досвід, який не тільки потрібно використовувати, але й яким можна ділитися. Далеко не кожен навколо тебе наступав на твої граблі.

4. Звичка постійно вчитися і аналізувати інформацію, а не приймати рішення під впливом емоцій буквально рятує, особливо зараз.

Загалом, не бійтеся йти туди, де вам цікаво, життя занадто дороге, щоб витрачати його на нудьгу та нерви. Але не забувайте вчитися – без широти погляду не буде інтересу йти далі.